Історія КЗ "Площанський ліцей"

Петровська школа багато разів змінювала свою назву, але історію не зітреш, бо більше семи десятиліть наша школа саме так і називалася. Прийдіть, подивіться на неї. Стоїть вона в мальовничому куточку серед високих дерев у найвищій частині села, немов на Олімпі. Оповита серпанком, вона привітно усміхається кожному, хто сюди приходить, радо вітає кожного свого вихованця, хто б він не був, і яким би не був: чи це малюк, чи підліток, чи юнак, чи сива-сива зі зморшками на обличчі людина.

Наша школа прекрасна і юна, хоча їй уже 80 років! Багато це чи мало?

Як сказати. З першого погляду – не так уже й багато. Але коли оглянешся назад, у ті десятиліття, що пройшли, і згадаєш, чим вони були наповнені – безперечно немало. Адже зі стін школи вийшли цілі покоління площан і жителів навколишніх сіл. Багатьом, уже похилим нині, і зараз пам`ятний сонячний осінній день 25 жовтня 1935 року. Перший день першого навчального року в цій школі. А що ж було до цього, з чого все починалося?

Відгриміли бої громадянської війни. На зборах селян Великого Бурлука, які відбулися 15 квітня 1920 року, було прийнято рішення про розподіл поміщицьких земель. Серед океану одноосібних господарств були, ніби острівки, колективні. Таким господарством на Великобурлуччині була комуна ім. Петровського, яку організували у 1921 році і назвали іменем Всеросійського старости Г.І. Петровського. Організаторами її були наймит І.В. Зелінський, колишній партизан Ф.Кіршов, селяни-бідняки О.Попирайко, О.Пшенник та інші. Очолював комуну Кирило Карпович Рубан. Новостворене господарство мало 130 га землі, 12 га саду, 6 пар волів, коня і корову. У 1924 році до комуни збільшився приплив бідноти. Їй було виділено ще додатково землі і садибу в селі Плоскому, куди комуна і переселилася.

Поступово зростало господарство. У 1925-1926 роках до комуни ім. Петровського вступило багато бідняків і середняків, зріс земельний фонд, на кінець 1930 – досяг 5300 га.

Добру згадку для поколінь залишив Мефодій Назарович Цапко та інші комунари, які посадили декоративні дерева і сад у Плоскому. Мирне життя налагоджувалося, входило в тверду колію. Але давалося взнаки старе життя – більшість комунарів були малограмотними, неосвіченими. Зі спогадів колишнього комунара Петра Петровича Ткаченка: “Залишився сиротою,безграмотний, навіть заяву в комуну за мене написали інші. А розписався хрестиком”.

З року в рік за часів радянської влади удосконалювалась система освіти. Покращувалися умови навчання учнів і роботи вчителів. За десять років неписьменність серед дорослого населення була ліквідована. Комунари навчалися разом зі своїми дітьми в школах сіл Яєчне і Великий Бурлук. Відстань від Плоского до цих населенних пунктів була значна. Тому в 1928 році на території колишнього маєтку пана Соловйова було вирішено збудувати приміщення школи. Спочатку там був дитячий садок і житловий будинок комунарів. Але для того, щоб діти не ходили за 4 кілометри в Яєчне, школу було вирішено перенести в с.Плоске.А в Яєчному залишили початкову школу.

В 1930 році було запроваджено обов`язкову початкову освіту. Основним документом, який характеризує зміни в системі народної освіти того часу, є Постанова ЦК ВКП(б) від 25 серпня 1932 року “Про навчальні програми і режим в початковій і середній школі”.

З листопада 1935 року учні новоутвореної семірічної школи почали навчатися в старому приміщенні школи, яке нагадувало своєю конструкцією букву “П”. З самого початку це був невеличкий колектив учнів. Була створена

піонерська дружина,яка носила ім'я Павлика Морозова. Головою дружини був найкращий учень Цибенко Леонід, пізніше він очолить один із колгоспів у Вологодській області. Керувала піонерською роботою старша піонервожата Шапар Фросина Василівна.

Першим директором Петровської семерічної школи був Лісовий Григорій Омелянович, також він викладав географію, історію. Під його керівництвом працювали вісімнадцять вчителів:

1. Харченко В.М. (хімія, біологія)

2. Харченко М.Г. (російська мова та література)

3. Гогін М.М. (українська мова та література)

4. Трубчанінов І.К. (фізика, математика)

5. Шапар Ф.В. (вчитель початкових класів)

6. Пархоменко Г.М. (вчитель початкових класів)

7. Лапіна Г.Я. (вчитель початкових класів)

8. Федоренко В.І. (вчитель початкових класів), дружина Гогіна М.М.

9. Грабор Г.Й. (вчитель музики)

10. Харченко М.

11. Назаренко О.Г.

12. Борщ Т.М.

13. Болюхова В.Л.

14. Вітченко Н.Л.

15. Лухтирський В.К.(воєнрук)

16. Канівцова

17. Лабунська Г.А.

18. Супрун С.Г.

Школа жила повнокровним трудовим життям. Після її заселення на протязі декількох років силами вчителів, учнів проводилась робота по впорядкуванню шкільного подвір`я: очищення його від решток зруйнованого будинку пана Соловйова. Перед будівлею школи було насаджено велику клумбу півників, за якими дбайливо доглядали учні. Біля школи на місці пустиря обладнали спортивний майданчик.

Гурткова робота, регулярні виступи гуртів самодіяльності перед учнями і колгоспниками (в 30-х роках реорганізували комуну в колгосп ім. Петровського) військово-спортивні ігри,екскурсії, боротьба за високу успішість - ось що становило основний зміст роботи колективу.

Так згадує свою школу один з перших її випускників 1936 року Слюсар Афанасій Миколайович: “ У випускному сьомому класі було 20 чоловік. Світла в школі ще не було, хоча було воно вже в центральній садибі від автономної електростанції. Взимку топили дровами, які заготовляли в лісі Діброва. За неуспішність в навчанні залишали на другий рік.”

П`ять випусків учнів школи пішли у самостійне мирне життя на розбудову народного господарства УРСР. Випускники 1941 року, як звичайно, готувалися до вечора всі активно. Вони були впевнені, що будуть навчатися далі і працювати, що у них все ще попереду. Всі почували себе , як одна сім`я. Святковий зал гудів від веселих пісень і українських народних танців. Схід сонця зустріли разом, взяли атестати, поцілували своїх вчителів і пішли по рідній землі в життя.. А через кілька днів на світанку 22 червня1941 року без оголошення війни німецько-фашистська армія віроломно напала на Радянський Союз. В роки Великої Вітчизняної війни вчителі і випускники Петровської школи стали на захист рідної Батьківщини. В лавах Радянської Армії перебували – Лісовий Г.О., Гогін М.М., Харченко М.Г., Харченко В.Г., Назаренко О.Г., Шапар Ф.В., Лухтирський В.К. всі вони неодноразово нагороджені орденами та медалями. Смертю хоробрих полягли на полі бою вчителі Харченко М.Г., Лухтирський В.К.

У червні 1942 року німецькі загарбники ввійшли у Великий Бурлук та навколишні населенні пункти і встановили окупаційний режим. На період окупації школа припинила свою роботу, але не сиділи, склавши руки, її вчителі. Німецькі окупанти грабували населення, жорстоко карали непокірних, розстрілювали. Такими методами вони хотіли змусити безмовно коритися їм. Але у наступ проти окупантів пішов невидимий фронт, розпочали боротьбу підпільні групи.

Галина Марківна Пархоменко (вчителька Петровської школи ) була членом другого підпільного обкому комсомолу, “То були грізні дні, коли над нашою країною нависли чорні хмари. Весь народ став на захист Батьківщини, - згадує Галина Марківна, - та ворог ліз вперед. Пам`ятаю, фронт наближався до Великого Бурлука. З останніми військовими частинами Червоної Армії, що відступали, залишила рідне село і я. За рекомендацією Харківського обкому комсомолу мене зарахували слухачем спецшколи в Москві. Там я навчалася консперації, роботі в тилу ворога”. Літаком їхню групу доставили до Старого Салтіва. Пішком Галина Пархоменко прийшла на територію колгоспу ім. Петровського. Де до війни працювала в школі вчителем початкових класів. Вона розповсюджувала листівки, які привезла з Москви. Особливу дієвість мала та, яку Галина Марківна приклеїла біля крамниці. Сюди зранку сходилося чимало людей. “Звернення ЦК Компартії України та уряду до народу” – читали всі, і світлішали очі у людей, і міцніла віра в перемогу.

В лютому 1943 року радянські війська визволили Великобурлуччину від німецько-фашистських окупантів. Місцеве населення радо вітало своїх визволителів, з полегшенням зітхнуло після важких днів окупації.

Поступово налагоджувалося життя у селі Плоске, люди розгрібали руїни будівель, приступали до польових робіт, з надією на краще входили в мирне життя. В навчальному 1943-1944 році почала функціонувати школа. Вчителів не вистачало,незважаючи на труднощі воєнного часу,діти вчились і допомогали дорослим. Брали участь у ремонті школи, заготовляли дрова.

В травні 1945 року вся країна отримала радісну звістку про перемогу в Берліні. З фронтів Великої Вітчизняної війни до рідної школи почали повертатися вчителі. Після війни директором школи було призначено Гогіна Миколу Миколайовича, який також викладав українську мову. В листопаді 1946 року свою педагогічну діяльність почав ветеран війни Носач Микола Якович в початковій школі с.Яєчне. Все життя Микола Якович мріяв стати вчителем. Пішов навчатися в Вовчанське педагогічне училище. У вересні 1949 року прийшов у Петровську семерічну школу вчителем математики і паралельно навчався в педінституті ім.Г.С. Сковороди, який закінчив у 1954 році.

В післявоєнний час в колектив вчителів влилися Носач Г.П., Вельма М.А., Воловик М.Л., Цибенко В.О., Андрущенко В.В., Носач К.К. Учні і вчителі школи продовжували роботу по впорядкуванню шкільної садиби. В 1946-1947 роках були викорчувані кущі біля школи і посаджено сад.

Школа налічувала більш 400 учнів, які навчалися в дві зміни. В другу зміну навчалися при каганцях, електростанція не працювала. Було декілька паралельних класів “А”, “Б”,”В”. У кожному класі була груба, яку взимку розтоплювали о 4 годині ранку. Працювала при школі в старому клубі шкільна їдальня.

З 1956-1957 роках Петровська школа з семирічної була реорганізована в десятирічну і дала країні 5 класів випускників – десятикласників. В школі склалися свої традиції. Навчання поєднувалося з активною суспільно-користною роботою, гуртковою роботою. Кожного року влаштовувася новорічний бал-маскарад, відзначався День урожаю, День птахів, проводились спартакіади, учні брали участь в районних оглядах художньої самодіяльності.

Піонерська організація була переіменована на честь Зої Космодем`янської. Старшими піонервожатими в свій час були Ткаченко С.П., Носач В.І., Доля Л.І., Козубова Ю.Й., Харченко З.А., Штефан С.П.

В 1961 році Петровська школа стала восьмирічною. За рішенням районного відділу освіти Гогіна М.М. перевели в Червону хвилю, а директором школи призначено Капусту Я.Г.

При школі був великий спортмайданчик, там проводилися заняття з фізкультури та війської подготовки, для останьої навіть побудували макет бліндажа. Проте у зимовий час проведення уроків фізкультури викликало труднощі, особливо, коли було дуже холодно, тому виконувати фізичні вправи доводилося у найширшій частині коридору. Школа мала непогану матеріальну базу для проведення фізкультури і військової підготовки, а саме, обладнаний кабінет, де зберігався інвентар, зокрема, лижі та пневматична зброя.

Приміщення бібліотеки являло собою невеличку кімнату з одним вікном, а оскільки книг було багато, то часто зберігалися вони у стопах просто на підлозі. До речі, розповідають, що перед війною школа також мала значний бібліотечний фонд. За час окупації частина книг була розібрана по домівках, але значно більша частина загинула.

Не мала школа також приміщення для їдальні, але адміністрація школи та керівництво колгоспу турбувалися про харчування учнів, тому на перерві видавали гаряче молоко, а пізніше забезпечили повноцінне харчування у колгоспній їдальні, куди дітей на великій перерві водили вчителі.

При школі був великий фруктовий сад та дослідна ділянка. Догляд за ними був обов`язком учнів всіх класів, починаючи з першого. Керувала в цей час школою Вельма Марфа Антонівна, вчитель російської мови та літератури. Мешкала Марфа Антонівна разом із сім`єю тут же – в лівому крилі школи була їхня квартира.

Після трагічного випадку, до якого директор була зовсім непричетна, але за непорушними правилами того часу звільнена з посади, школою стала керувати Мальцева Віра Іванівна, вона викладала історію у четвертому класі, образотворче мистецтво і трудове навчання.

Вчительський колектив тоді був порівняно невеликий: вчителі початкових класів Цибенко Віра Олексіївна та Лапіна Галина Яківна, вчитель російської мови та літератури Вельма М.А. і Андрущенко В.В., української мови та літератури Носач Є.К., математики та фізики Трубчанінов І.К., географії та біології Воловик М.Л., фізкультури та військової підготовки Носач Г.П., хімії та німецької мови Ігнатенко З.Д., музики Шапар Ф.В.; почали працювати ще у старій школі також Доля І.Я., Козубова Ю.Й. У 1973 році було закрито початкову школу в с. Яєчнє, і шкільна родина Петровської школи поповнилася значною, якщо зважати на її розміри, кількістю учнів.

Рік 1974. Урочисто відчиняються двері нового двоповерхового приміщення. Поповнюється колектив новими вчителями та учнями: до Петровської школи переводять учнів с.Горьке, що раніше ходили до Великобурлуцької школи.

Учні тепер мають можливість здобути знання у просторних світлих класах, фізично зміцнюватися у добре обладнаному спортзалі, харчуватися у власній їдальні. Запроваджується кабінетна система занять з провідних предметів: математики, української та російської мови, географії, біології та хімії, фізики, історії є пристосоване приміщення для бібліотеки та піонерська кімната.

Саме з піонерської кімнати почав формуватися шкільний музей. Спочатку тут було мало експонатів; спортивні кубки, завойовані учнями на змаганнях, учнівські поробки; згодом зусилями учнів та вчителя історії Носача Г.П. цей музей поповнився справжніми історичними експонатами: древніми знаряддями праці, зразками зброї, монетами, експонатами часів Великої Вітчизняної війни. Згодом цю роботу продовжили вчителі Ситнік А.Л. та Величко В.В.

Окремо сформувався краєзнавчий відділок шкільного музею, який створила Титаренко Н.Т. Тут представлені різноманітні предмети побуту, зібрані учнями у навколишніх селах, вишиванки, картини, література з народознавства.

1970-1980 роки – період справжнього розвитку нашої школи: гарна матеріальна база, сильний вчительський колектив сприяють не тільки повноцінному навчанню, але й загальному розвитку учнів, зокрема у школі працюють різні гуртки, створено великий хор і духовий оркестр. Організуються шкільні вечори, “вогники”, зустрічі з ветеранами війни і праці. Під час канікул учні їздять екскурсіями у музеї м.Харків, на тракторо-будівельний завод, на меморіал Курської битви, були і більш далекі поїздки.

З самого дитинства прививалася учням любов до роботи, тварин – у школі почали розводити кроликів. Їх налічували до 100 голів. Старшим кролеводом був Петухов І., який забезпечував їх кормами. Довгий час працювали в школі техпрацівниками Єршова В.І., Єфременко О.І., Короткова С.Д., Доля Т.М., Кудіна Є.П.. Був в школі і свій вантажний автомобіль ГАЗ-53, на якому працював Куліш В.О.

Йшов час, дорослими ставали учні, старішали вчителі. І їм на зміну приходили все нові й нові педагоги. Дівчатками переступили шкільний поріг Плужник Л.М., Борошевич А.І., Куценко Л.П., Куліш Н.Г., Титаренко Н.Т.,Гончарова Л.Ф., Ситнік А.Л. В лютому 1974 року на посаду директора школи було призначено Носача Миколу Яковича, людину розумну, чесну, сумлінну.

15 вересня 1975 року школа відсвяткувала своє сорокаріччя. В просторому залі сільського будинку культури виступили Носач М.Я. і перший директор Лісовий Г.О., багато випускників. Всі, хто зібрався на ювілей, палко дякували першим вчителям, які дали своїм вихованцям знання, допомогли знайти кожному вірну стежину в житті.

В 1984 році на посаду директора школи було призначено Слюсарєва С.Г. Завучем став Носач М.Я.

В 1986 році школа зустріла перших шестирічок. Для них спеціально були обладнані класна кімната та спальні.

Новий педагогічний колектив, здібний, енергійний, на базі сільського будинку культури (знаходиться поруч зі школою) створив драматичний театр “Веселка”. Згодом він завоював право носити звання народного. В його репертуарі були такі п`єси: “Фараони”, “Трибунал”, “Наталка Полтавка”, “По-модньому” та інші. Колектив виступав у Харкові та Києві. Члени колективу були нагороджені медалями Всесоюзних фестивалів худужньої самодіяльності.

Значно збагатилася матеріальна база школи: в 1981 році з`явився перший комп`ютерний клас, який було оновлено в 2002 році. Останнє оновлення сучасними комп'ютерами та іншою офісною технікою відбулося в 2012 році. За останні роки школа входить до чільної п'ятірки за результатами районних учнівських олімпіад.

В 1989 році школу було реорганізовано з восьмирічної в середню. Багато випускників школи вступили до педагогічних навчальних закладів і поступово приходили до рідної школи.

У 2004 році школа стала називатися Площанською.

Наша школа бере участь у всіх творчих конкурсах, спортивних змаганнях, фестивалях художньої самодіяльності, і значна кількість призерів і дипломантів свідчать про якісну підготовку до цих заходів.

В жовтні 2015 року Площанська загальноосвітня школа відсвяткувала свої 80.

Зараз школою керують директор Костенко Т.М., заступники з навчально-виховної роботи Ситнікова О.А. і Яковлєва С.В., заступник з виховної роботи Дейнеко Л.О.

Школа – неоднаразовий переможець щорічного конкурсу-огляду ЗНЗ до нового навчального року.

Робота шкільного колективу декілька раз відзначалася у районній пресі, зокрема робота по збереженню шкільних традицій, як наприклад відзначення Дня школи щороку 19 травня.

… На сьогодні школа залишається одним із основних культурних осередків села. Адміністрація і колектив роблять все, щоб максимальна кількість жителів села не була обділена у духовному плані: щороку всі діти дошкільного віку запрошуються на новорічні свята, а всі мами і бабусі на святкування 8 Берез

Кiлькiсть переглядiв: 400

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.